Подкаст «У molo є питання» / 2 сезон, 1 епізод
Зараз ми розуміємо, що молодь – це найбільш суб’єктна група в Україні. З першого сезону подкасту ми зафіксували, що ми не втрачене покоління, ми - віднайдений сенс цього світу. Молодь здатна шукати та знаходити розуміння речей, чинити мудро та нестандартно. Моло має питання і дає на них відповіді.
Уже зараз тисячі молодих людей об’єднані в громадські спільноти, якраз ті, які формують нашу національну ідентичність, які мають в собі суспільний клей, які закладають підвалини нашого суспільного договору. І є люди, які створюють, формують та розвивають ці спільноти, які є драйверами позитивних змін. Тому в другому сезоні ми поговоримо з ними.
Apple Podcasts: https://apple.co/3s89koW
Google Podcasts: https://bit.ly/3gklUPb
Spotify: https://spoti.fi/3VFZXdA
SoundCloud: https://bit.ly/3eJ1Iq0
MEGOGO Audio: https://bit.ly/39YAyJi
Подкаст "У molo є питання" реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
У нашому матеріалі стисло переповідаємо перший епізод другого сезону подкасту.
Сьогодні ми говоритимемо з Єгором Матюхіном, який представляє “Street Culture” та її ком’юніті. Почнемо з того, що таке вуличні культури?
Вулична культура – це насамперед культура, яка проявляється через призму самовираження, коли ти ведеш себе, свій стиль, танець чи образ у світ, не зважаючи на суспільну оцінку. Це контркультура, яка пробуджується з протесту, виникає не завдяки, а всупереч чомусь. Хіп-хоп культура була заснована переселенцями, які емігрували у США. Вона народилась приблизно в 1970-х в маргінальних районах, як-от Бруклін, Бронкс, Гарлем, проте пізніше еволюціонувала та прорвалась на Мангеттен. Хіп-хоп культура поєднує у собі багато напрямків діяльності: все починалось із брейкінгу, потім доєднались графіті, діджеїнг, реп-музика. Іншими видами вуличних культур є паркур, воркаут, стрітбол, стрітфутбол, скейтбординг, катання на трюковому самокаті, BMX чи роликах. Кожна із цих культур окремо розвивається, має свою спільноту, проте їх поєднує арт-форма, вуличне походження, спільні історія та цінності. Ще однією ознакою є те, що вулична культура ніким не керована. У ній вітаються плюралізм поглядів, стилів та своє бачення. Це жива культура, яка постійно розвивається: якісь рухи ти перебираєш собі, якісь додаєш від себе, створюючи таким чином нові форми. І саме батли чи фестивалі існують для того, аби люди об’єднались, позмагались та надихнулись.
Є певні спостереження щодо того, як вуличні культури еволюціонують та набирають популярності. Усе частіше їх можна побачити на олімпіадах, до прикладу, брейкінг став олімпійським видом спорту, у такий спосіб вивіши всю вуличну культуру догори, а ось крім NBA, з'являється AND1 Mixtape Tour (мандрівне змагання зі стрітболу).
Як розвивалась вулична культура в Україні?
В Україні вулична культура проривалася крізь “залізну завісу” Радянського Союзу на початку 1990-х років. Харків був тим місцем, де все почало зароджуватись, і популярною на той час була група “TURBO”, яка танцювала брейкінг. Загалом українська вулична культура є природною, самобутньою та незалежною від США. Так, ми могли черпати якусь базу, переглядаючи відеокасети чи локальне телебачення, де крутились кліпи європейських груп, як-от “Music Instructor” чи “Bomfunk MC’s”, проте ми навчались всьому самі і вели цю культуру далі.
Якщо говорити про формування нашої ком’юніті, то більшість людей були представниками хіп-хоп культури, потім доєднувалися ті, які займались стрітболом, паркуром, воркаутом, катанням на скейтборді і таке інше.
Вуличну культуру важко теоретизувати чи пояснити, її потрібно відчути та прожити. Проте ми намагаємось відслідковувати її тенденції в Україні, проводимо дослідження щодо того, що є нашою історією та особливостями в цьому напрямку, як вдалось створити свій стиль, форму та підхід. Ми прагнемо ділитись своєю експертизою, писати книги для того, аби наступному поколінню було не так складно йти цей шлях.
Чи можна простежити якийсь вплив українських мотивів на формування вуличної культури загалом?
Я вважаю, що саме український гопак вплинув на брейкінг в 1970-х роках. Тоді на одне із американських ТВ-шоу, яке було популярним серед молоді, приїхав радянський балет і показував свої рухи. На жаль, чомусь їх називали “russian steps”, проте це був український гопак.
Чому Харків вважається столицею вуличних мистецтв, у чому сила цього міста?
У Харкові дуже багато ініціативних людей, які йдуть до кінця. У 1990-х в Харкові, будучи підлітком, ти мав два варіанти: або йти в спорт чи культуру, або ж деградувати. А закохуючись у вуличну культуру, ти робив все, аби вдосконалюватись у цьому, незважаючи на брак ресурсів чи будь-які інші перешкоди. У Харкові все розвивалось хвилями. Якщо у 1995 році, танцюючи брейкінг, ти вважався маргіналом і відчував суспільний тиск, упередження, то вже десь після 2014 року таке радянське мислення почало розмиватись, змінилось сприйняття, стало більше підтримки від влади чи медіа. Зокрема, оперний театр у Харкові - це те магічне місце, яке об’єднало і народило спільноту вуличної культури. Якщо колись представники театру відрубували нам світло, поліція приїжджала “через наші танці”, то сьогодні це місце вважається меккою вуличної культури, яка збирає десятки тисяч людей. І це все завдяки тим, які мали у собі стержень, змогли відстояли цю культуру та повпливали на еволюцію її позиціонування - від андерграунду до мейнстриму.
До того ж Україна стала багато в чому прикладом для вуличної культури інших європейських країн: у появі спеціальних інфраструктурних об’єктів, як-от урбан-парки чи урбан-центри; в об’єднанні різних видів вуличних культур та їхніх спільнот; у створенні форумів чи фестивалів, що стало натхненням для подальшої організації подібних масштабних міжнародних подій, куди нас запрошували у ролі спікерів. Ми також можемо пишатись тим, що наші бі-бої та бі-гьорлз входять у світові топи. До речі, у цьому році під час війни Богдан Колмаков з Олександрії виграв чемпіонат світу з паркуру.
Як повномасштабне вторгнення вплинуло особисто на тебе та ким зараз є ваша спільнота в контексті як вуличних культур, так і волонтерства?
Війна дає розуміння, хто є хто та ставить перед тобою вибір. Дуже багато харків’ян зробили вибір на користь України. Усе почалося з того, що о 5 ранку я підстрибнув від вибухів. Спочатку ми із дружиною та нашою на той час 3-річною дитиною переїхали подалі зі своєї квартири у П’ятихатках у наш центр брейк-дансу. Він був доволі просторим та знаходився на цокольному поверсі, до речі, тепер він став нашим волонтерським штабом. Там разом із сім’ями наших друзів та колег ми прожили 6 днів, а коли ситуація ставала дедалі гіршою - ми евакуювались до Львова поїздом. Очікування на вокзалі були дуже важким досвідом, якого я б нікому не побажав пережити. Крім центру брейк-дансу, у нас там залишились проекти, бізнеси, 5 команд, школа брейкінгу, де займалось більше 200 дітей. Проте нам допомогла освоїтись наша спільнота у Львові, і ми потихеньку почали розвивати спільноту волонтерів вуличної культури в різних містах.
Зараз ми працюємо у 3-ох напрямках. Насамперед це збір і перевезення гуманітарної допомоги у Харків та інші деокуповані території. Іншим напрямком є створення урбан-кемпів. Коли ми побачили, що творилось на вокзалі у Львові, ми зрозуміли, що нам необхідно створити прихисток. Разом із допомогою Антона Нікуліна (начальником управління молоді та спорту Львівської міської ради) ми вибирали приміщення ДЮСШ, яке якраз знаходиться неподалік від вокзалу. Ми хотіли забезпечити людям щось більше, ніж просто прихисток. Завдяки нашій спільноті, яка постійно приєднувалася, ми створили такий собі урбан-кемп: розмалювали внутрішній дворик графіті, під час воркшопу із переселенцями створили меблі для двору, лавки, танцпол, закупили баскетбольну сітку, футбольні ворота, батути, мобільний басейн, організували безкоштовні заняття з тенісу, плавання і так далі.
За місяць ми створили проект, який робиться за рік. Через нас пройшло 250+ людей, і це була здебільшого сімейна аудиторія.Так як ми могли прихистити одночасно 35 людей, а на нашому сайті було 350+ заявок, ми вирішили створювати урбан-кемп 2.0, але вже із фундаментальним грантом з Данії. Ми погодили цю ідею із Андрієм Садовим, знайшли приміщення Палацу культури залізничників та потихеньку добудовуємо наш другий урбан-кемп.ретім основних напрямком є арт-терапія за допомогою вуличної культури. Ми маємо досвід у цьому, адже ще з 2016 року разом із ГО “Ґараж Ґенґ” ми створили урбан-центр у Лисичанську (зараз його розбомбили), їздили по містах Донбасу, формували ком’юніті, залучали молодь до арт-терапії для боротьби з депресією та привозили їх до Харкова, аби глибше познайомити із вуличною культурою.
У всьому цьому нам допомогло те, що ми - професійна команда, яка може робити фестивалі на десятки тисяч людей. Ми маємо навички у менеджменті, налагодженні логістики, проектуванні, роботі із підрядниками, фандрейзингу і таке інше. У нагоді нам також стали наявність офіційно зареєстрованої ГО, прокачані соцмережі (один наш ролик набрав 10 млн переглядів), багато зв’язків і наша спільнота як в Україні, так й за кордоном. Так ми змогли привернути увагу всього світу і збирати донати від Штатів до Японії.
Що об’єднує вашу спільноту зараз?
Ми знаємо, що ми робимо. У нас є 10-річна програма щодо створення нової ідентичності української молоді за допомогою інструментів вуличної культури. Не можу не згадати про інфраструктурні плани, а саме створення 30-ти урбан парків у межах програми Президента. І це тільки початок. Ми знаємо, для чого ми це робимо. Спочатку було завдання вижити, тепер - показати, що життя та розвиток під час війни більш, ніж можливі.
Що для вас є відповідальністю та маніфестом цьому світу?
Насамперед відповідальністю нашої спільноти є перемога. І ми знаємо, як виграти війну. Вони нам ракети - ми фестивалі, вони дрони - ми форуми, вони руйнують - ми створюємо. Ми творимо культуру з розвалин, малюємо графіті на танках - і нас стає тільки більше. Зараз у нас заплановано 8 івентів, 100 майстер-класів, фестиваль вуличної культури (який проходитиме у Львові, Харкові, Києві, Полтаві, Рівному, можливо, в Одесі), міжнародний форум вуличних культур у Львові, будівництво урбан-кемпів та центрів. Ми організовуємо форум для того, аби світ мав змогу доторкнутись до цієї сміливості українців й українок та захопитись нею. І в цьому лежить ще більша відповідальність - не просто зустрітись, а надихнути і показати шлях відновлення вуличної культури.