Подкаст «Менталочка» / 5 епізод

«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити. 

Ведучими подкасту стали експертка з питань ґендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні. 

Слухай подкаст на платформах:

SoundCloud: https://bit.ly/3uubYHe

Apple Podcasts: https://apple.co/3Ilvhs9

Google Podcasts: https://bit.ly/3nPAD5e

MEGOGO Audio: https://bit.ly/3nuvTSr

У нашому матеріалі стисло переповідаємо п’ятий випуск подкасту,  в якому йдеться про токсичні стосунки, особисті кордони і самотоксичність.

Олексій: Що в твоєму розумінні токсичні стосунки?

Яна: Для мене токсичність - це непрямий спосіб образити, бо це може бути механізм захисту, але в кінці виходить образливе формулювання, або навмисне загострене. 

Олексій: Там де закінчується діалог, починається токсичність. От поки є діалог у стосунках, я вважаю, що вони житимуть. 

Яна: Чи можливо взагалі в моменти люті, агресії не перейти межу токсичності?

Олексій: Якщо після сварки відбудеться діалог, кожен скаже про свої емоції у ньому і зрозуміє емоції партнера, тоді можна не перейти межу. В іншому випадку - це шлях до токсичності. 

Яна: З токсичності може вирости насильство, бо воно не існує без неї. Люди, які вчиняють системне насильство, використовують токсичність як стратегію поведінки. Кривдники і кривдниці - це постраждалі в минулому, і вони ніби захищаються цією токсичністю, шукають приводів для загострення конфліктів у стосунках. 

Олексій: Суб'єктивне сприйняття токсичності йде паралельно з об’єктивним фактом вчинення насильства і сама токсичність перебуває десь на периферії.

Яна: Токсичність - це лише інструмент для досягнення насильницьких цілей. 

Олексій: Токсичність починається там, де вам не ок. Це можуть бути будь-які стосунки, в яких є сварки, біганина. Вони можуть бути не токсичними для учасників, якщо вони отримують задоволення від цього. А токсичність і не окей починається тоді, коли ви раптом усвідомлюєте, що почуваєте себе погано, систематично пригнічено, не отримуєте задоволення від цього життя, і з'ясовується, що це історія, пов’язана із стосунками. 

Яна: Токсичність перестає бути токсичністю, коли ви це озвучуєте чи коли людина перестає це робити?

Олексій: Не можна образити, можна образитися. Якщо ви відчуваєте, що вам не ок, до вас ставляться погано, то можете пройти ряд етапів для того, щоб зняти токсичність. Пункт один: ми усвідомили власну емоцію, зокрема дискомфорт. Зафіксували її. Чому це відбувається? Зафіксували, що це відбувається, бо мій партнер/-ка шкарпетки по всій хаті не прибирає, наприклад. Я рекомендую завжди ще раз себе перепитати, бо інколи це про загальну невдоволеність. Окей, шкарпетки валяються по всій хаті, я комунікую це партнеру/-ці. Він/вона каже: “мені це теж не окей, але я не хочу їх прибирати”. Це токсичність? Це могло би бути токсичністю, якби ця уявна пара не дійшла до якогось консенсусу і не домовилася, наприклад, про те, щоб замовити послуги клінінгу. 

Олексій: У мене є вправа для визначення особистих кордонів. Вона полягає в тому, що потрібно скласти два списки. Прикласти долоньку до паперу і обвести, всередині написати речі, які від мене залежать в житті, а зовні долоньки речі, які від мене не залежать. Що від тебе в твоєму житті залежить?

Яна: Залежать від мене мої коло спілкування, мої друзі, моя робота, мій побут, комфорт, здоров’я певною мірою, мій ментальний стан, моє самопочуття фізичне і ментальне. Тобто мої емоції від мене залежать. 

Олексій: Що в твоєму житті від тебе не залежить, але впливає на твоє життя?

Яна: Тут якраз токсичність людей з мого оточення. Від мене не залежать поведінка інших людей, щось глобальне, що впливає на мій ментальний стан. 

Олексій: Емоції, поведінка інших людей та глобальні процеси від тебе не залежать. От ця межа, яку ми намалювали в долоньці, межа між внутрішнім та зовнішнім, це і є наш особистий кордон. Прикладаючи цю долоньку до будь-якої ситуації в нашому житті, легко визначити межі та кордони. Хоч інколи нам буде складно з цим змиритися. 

Яна: Що ми на щось не впливаємо? Бо буває боляче, коли щось нам цінно, а ми на це не впливаємо. 

Олексій: Але так є, з цим треба змиритися. Наприклад, кейс із батьками, коли вони проявляють гіперопіку до дорослої людини, токсичну турботу. Ніколи не пізно визнати цю штуку і пропрацювати її. Але в цьому випадку може бути дуже неприємно, що ми не можемо донести свою думку, що ми ображаємо своїх батьків, наприклад. 

Яна: Треба прийняти батьків такими, якщо ви звісно не хочете переставати з ними спілкуватися. Ми розібрали токсичність в різних аспектах взаємовідносин з людьми, проте це завжди про двох людей. А буває самотоксичність? Це коли людина має низьку самооцінку і ображає себе?

Олексій: Аякже. Тут можна сказати про те, що людина може себе картати регулярно за щось, за якусь свою поведінку, тобто технічно це робить не інша людина, а я сам. Але джерело провини все одно ззовні, бо саме по собі відчуття провини насаджене суспільними нормами. Але як і будь-яке відчуття, ми вже проговорили, можна ловити себе на ньому, роздумувати над ним. Що я відчуваю? Я самокартаю себе? Чому я це роблю, як я можу на це вплинути? Чи в цій ситуації суспільна норма збігається з моїми переконаннями? Чи ці картання моїм голосом чи голосом мами, тата, сусідки? Це незрима гіперконтролююча структура, яка нам потрібна. Про неї почав говорити ще Фройд. В цілому така суперконтролююча незрима структура, яка існує у вигляді норм та правил нашого суспільства, які в першу чергу створюють батьки. Вона  нам потрібна, але як наслідок, є самокартання, самопоїдання. Це свого роду могла би робити інша людина. Якщо вам не ок, не робіть це. 

Яна: Токсичність - це тоді, коли вам не ок, і про це треба говорити. Якщо ви про це говорите і це не вирішується, тоді за вами вибір, що з цим робити. Ще одна класна теза про образи: неможливо образити, можна тільки образитися. Ця річ міняє фокус уваги в дуже важливих аспектах життя.