Подкаст «Менталочка» / 2 епізод
«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити.
Ведучими подкасту стали експертка з питань ґендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
SoundCloud: https://bit.ly/3PJ6npv
Apple Podcasts: https://apple.co/3LMpb44
Google Podcasts: https://bit.ly/3NGZiDU
У нашому матеріалі стисло переповідаємо другий випуск подкасту.
Олексій: Як ти розумієш стрес і травму?
Яна: Для мого роздратування може бути достатньо фонового стресу, коли є фактори, які подразнюють. Тоді як травма - це якийсь глобальний різкий стрес.
Олексій: А що з тобою відбувається, коли ти потрапляєш в такі події, до яких ти не готова? Як реагують твої тіло, мозок?
Яна: Або захищайся, або бий, або втікай. Такими є мої стратегії. У позиції захисту я можу працювати, функціонувати, але я тоді на сторожі.
Олексій: От я хотів почути від тебе слово "на сторожі". Тому що стрес (якщо сильно узагальнити) — це реакція мобілізації всіх наших внутрішніх резервів, коли ми зустрічаємося із ситуаціями загрози життю. Взагалі страх смерті є базовим. Але в тих перших людей смерть була буквальною, у нас вона може бути уявною, метафоричною. В цьому сенсі ми боїмося, зіштовхуємося із ситуацією і для того, щоб в цій ситуації вижити (метафорично), ми маємо мобілізувати всі внутрішні резерви: інтелектуальні чи фізичні. І в такому випадку все окей. Це така характерна реакція нашого організму. Але якщо ми не вигрібаємо, це перетворюється в дистрес. Але в тебе напевно були випадки в роботі, коли ти, наприклад, працювала з малозахищеними частинами населення, з людьми, що постраждали від насильства.
Тобто наш організм в нормі мобілізується, збирається і починає молотити якусь роботу, справляється із ситуацією таким чином. Але якщо сил нам бракне, ми не розуміємо, що робити, ми довгий час не можемо з нею справитися, то це називається дистрес, тобто контрпродуктивний стрес. Стрес — це продуктивно, а дистрес — це коли продуктивність закінчується і починаються вже наслідки. Ти можеш розказати про наслідки?
Яна: Так, і знову ж таки повернуся до періоду війни, коли в моменти мобілізації всіх ресурсів і сил, коли всі гормони стресу працюють на концентрацію уваги, на максимальний збір усіх сил, все одно за цим мусить йти виснаження, тому що це понаднормовий викид і коли він триває довгий період часу, зрозуміло, що організму потрібно довше відновлюватися від цього. Я була готова, що в мене виникне дистрес, навіть не знаючи про сам термін. Я розуміла, що наступить емоційне вигорання.
Наступний етап — це зустріч з людиною, яка може дати мені ресурс. Це мої інструменти, які працюють. Що важливо особисто для мене, це акцентно відловити якомога раніше цей момент, щоб не впасти в апатію.
Олексій: Я часто помічаю, що люди всіма силами намагаються втекти від себе. Ти звертала увагу, наскільки це пронизує нашу культуру? Ми всіма силами чіпляємося за речі, які роблять нас якнайдалі від нас самих. Що я маю на увазі? Наприклад, графік. Ми його собі створюємо і слідуємо йому, не задумуючись, чи він мені потрібен чи ні. У цьому ключі мені згадується Фрейд. Він взагалі казав, що історія людства — це історія прогресуючого психозу. Коли людина зіштовхується з правилами й дійсністю, то є два варіанти розвитку подій: або перемагають її бажання, або вона починає вступати в постійну внутрішню боротьбу. І оцей стан боротьби він називав психозом. Чому прогресуючого психозу? Тому що правил стає все більше. Я хочу звернути увагу, що ми зараз говоримо про те, як повернутися до дефолтного стану, коли правил по суті немає і тоді наче всі внутрішні конфлікти вирішуються. Чи маю я бути якимось? Ні, не маю. Чи мушу я щось робити? Ні, не мушу, а для чого? А чи потрібно це мені? І воно тоді наче влягається.
Олексій: Ми з тобою розібрали два дуже класні кейси: травми і стресу. Коли ми говоримо про травму, наприклад, коли ми раптово зіштовхнулися з бойовими діями, це може призвести до патологічної реакції в моменті. Тоді як нормальна реакція — це мобілізуватися і щось робити, щоб зберегти собі життя. Так відбувається не завжди. Умовно патологічні реакції — ті, що контрпродуктивні, це істерика, шок і ступор. Що ти знаєш про це?
Яна: Я працювала з людьми в цих станах і я навчала часто людей надавати першу психологічну допомогу, тобто це базові знання, які повинні мати всі люди, як на мене. Для цього не треба мати освіти психолога. Я вважаю, що стрес, істерика - захисні функції організму. Коли ми знаходимось у такому стані, який важко контролювати, тут на допомогу має прийти людина, яка зможе допомогти щось зробити, яка знає, що робити.
Олексій: Якщо ми зіштовхуємося з гострими реакціями в моменті травматичної події, наприклад, жахнуло поряд або обстріл відбувся, людину може спіткати істерика, шок, ступор. Це гострі реакції, які потребують негайного втручання. Я можу дати невеличкі рекомендації щодо цього. Перше, на що потрібно звернути увагу, це на те, в якому стані людина. Пропоную запам'ятати чим відрізняються істерика, шок і ступор. Істерика — це коли людина кричить і робить хаотичні дії, бігає, може прийняти рішення бігти в сторону вибухів, ірраціональні речі. Шок — людина знаходить в напівтрансовому стані, може щось робити, але при цьому не контактує зі світом. А ступор — це повне завмирання людини, і фізичне, і емоційне. Ступор від нас вимагає розуміння, що цю людину необхідно привести до тями, перед тим, як з нею щось робити. Це можуть бути голосні звуки. З мого досвіду, спрацюють погані новини. Наприклад, якщо людина не в шоці, не в істериці, а в ступорі, якщо людина завмерла, і сказати їй, що хтось помер. Бажано, щоб це було неправдою звісно. Ця інформація виводить зі ступору дуже швидко. В істериці все, що потрібно робити - це директивно вказувати, і в шоковому стані теж.
Олексій: Що треба знати про шок? Людину треба відвести в місце, де немає подразника, якщо це можливо. І якщо в цієї людини є зброя, ні в якому разі її не забирати, бо якщо почати забирати в неї єдину її опору на життя, то є висока імовірність, що вона нею несвідомо скористається. Вже краще нічого не робити, самому сховатися, тільки зброю не забирати. Це щодо гострих реакцій в моменті. А є ж іще довготривалі наслідки, коли накриває.
Олексій: Знову маємо повернутися до тези: є гострі стани, на які ми можемо вплинути в моменті. На істерику ми впливаємо директивами, з шоком усуваємо людину з місця події, зі ступором — намагаємося чимось різким вивести. Якщо це подія, яка довго впливає, яка нас виснажує, якщо ми довго перебуваємо у стані стресу, це перетворюється в дистрес і як наслідок вигорання і далі депресія.
Яна: Давай ще поговоримо про реакції організму на стрес і на травматизацію. Я знаю, що багато моїх знайомих стикнулися з панічними атаками. Це теж дуже цікавий захист нашої психіки, який дуже складно часом описати. Тут буде напевно слушно розказати з твого боку, чому воно працює і чому виникає.
Олексій: Ми допускаємо, що цей механізм береться з так званого панічного кола. Як це працює: мені страшно, підвищується серцебиття, тиск, я починаю прислухатися до свого серця, своїх відчуттів, мене ці відчуття починають лякати, від цього ще підвищується тиск, пришвидшується серцебиття і від цього мені ще більш лячно. З'являються думки, а може, я від цього стану помру чи ніколи з нього не вийду, а може це серцевий напад. Це панічне коло. Але є хороша новина: його можна розірвати. Для цього достатньо системно і впевнено відтворювати деякі дихальні практики в моменти, коли стається панічний напад. Це дихання 4 на 8. Рахуючи до чотирьох вдихаємо, до восьми видихаємо. Це ефективно, це завжди працює.
Яна: От моя реакція на стрес була у сльозах, а я знаю багатьох людей, які не можуть взагалі плакати, вони хочуть, а не мають сили. От емоційну напругу можна зняти сльозами в тому числі, а от є люди, які не можуть плакати через стрес. Що це таке і можливо є якісь поради тут?
Олексій: Це може бути набута реакція в процесі життя. Бо сльози - це про слабкість, наприклад.
Яна: Війна буде відчуватися для всіх, в тій чи іншій мірі. Вона вже має свої наслідки. І в нас є багато переваг, такі як інтелект, внутрішні цінності, надбання нації, європейськість, яку ми продемонстрували на весь світ.
Олексій: Розуміння того, що відбувається з кожним із нас і з суспільством лежить в нашому минулому. Чим краще ми розуміємо нашу еволюцію, походження, народи, які жили на нашій території, тим краще будемо розуміти, що відбувається зараз.